Подробиці

Пану Габору і Парасці уже далеко за 70-т. Вони живуть вдвох, діти уже давно виїхали за кордон. Щороку у вересні їх город рясніє червоною паприкою. Нею подружжя засаджує щонайменше 15 соток землі. Аби обробити усю цю городину родина прокидається вдосвіта.

Ми починаємо працювати, коли ще немає сонця. Прокидаємося в третій годині по півночі, працюємо до обіду, далі відпочинок і потім працюємо з паприкою майже до  ночі. Це дуже важка робота.

Саджати паприку починають вкінці травня, збирають урожай у вересні. Далі його нанизують на спеціальну нитку (по 150 перців на кожну) і кладуть просушувати на сонце. Важливо аби на такій нитці не було жодного поганого перцю.

Бачите навіть таке маленьке пошкодження може зіпсувати усю в’язанку. Тому важливо аби весь перець був ідеальним.

Село Велика Добронь– серце червоної паприки. Перець тут вирощують майже у кожному домі. Масово висаджувати його почали пів століття тому. Насіння привезли майже контрабандою з Угорщини.

Параска  ГАБОР  вирощує паприку

Паприку в Доброні вирощували завжди, але тут вирощували тільки гіркий сорт. А в 70-тих роках, один з дипломатів, коли кордони ще були закриті, таємно привіз  трохи насіння солодкого перцю в подарунок комусь із місцевих. Від тоді солодка червона паприка оселилася на наших землях.

Та вирощувати цю культуру продовжують тільки старші люди, молодь працювати важко не надто хоче.

Золтан ГАБОР  вирощує перець

Зараз уже менше вирощують, бо зараз багато є роботи за кордоном, молодь туди їде, це такі старіки, як ми тільки дома працюють.  Молодь уже не хоче цим заніматися.

Люди старшого віку у цій не простій роботі черпають натхнення. Кажуть як важко не було б, а вирощувати перець будуть до останнього, поки матимуть сили.

Параска  ГАБОР  вирощує паприку

Я обожнюю усі процеси пов’язані з паприкою, я не уявляю життя без паприки. Це суцільне задоволення. Подивіться як це гарно – для мене це насолода!.

Коли перець висохне, його змелюють. Більше жодних добавлень,  паприка має самодостатній смак, її в закарпатській кухні використовують у багатьох стравах. Після солі – це найпопулярніша гастрономічна приправа. Із свого городу подружжя Габор цьогоріч планує заготувати 250 кілограмів уже меленої паприки. Далі будуть її продавати і роздавати друзям. Через епідемію коронавірусу продати паприку стало складніше і вона значно впала в ціні. Якщо раніше за кілограм можна було виручити 150 гривень, то тепер готові віддати і за 70-т. Проте гроші не головне, атмосфера маленького села робить його унікальним у ці осінні дні. І це надихає людей підтримувати добру традицію культувування перцю-паприки.