Подробиці

Україна – у серці. Традиційно перед Днем незалежності шукають цікаві і яскраві історії тих громадян, для яких це не пусті слова. В об’єктиві Ужінформ цьогоріч – приклади того, як бути небайдужим і починати із себе будувати вільну Україну.

Сергій Кузнєв – військовослужбовець зі стажем. Народився у сім’ї військового, жив у Криму, присягу прийняв в Одесі. Саме тоді і усвідомив себе частиною великого українського народу. З 1998 року живе на Закарпатті, був кадровим вояком 15 гірсько-піхотного батальйону 128 бригади. Втім, у 2007 потрапив під скорочення і наступні роки займався підприємництвом. Війна, яка триває на Східних рубежах України, не залишила Сергія байдужим. Під час третьої хвилі мобілізації чоловік потрапив до артилерії нашої «залізної» бригади. Пройшов Дебальцево, у підпорядкуванні мав понад 70 вояків. За весь час перебування в АТО у підрозділі Сергія – жодного загиблого і тільки троє поранених. Наразі чоловік здійснює допомогу у Державній службі ветеранам війни та учасникам АТО.

Сергій КУЗНЄВ, ветеран АТО, головний спеціаліст Західного міжрегіонального сектору Держслужби ветеранів війни та учасників АТО

Был на войне – в Дебальцево. Там очень конкретно стал вопрос, именно там я понял, что люди у нас очень разные, но все х нас объединяет одна цель – защитить нашу страну. Мне повезло, что попал в артиллерию. Многие говорят: «ты бывал на войне». Да, я видел, но ребята с передовой видели страшнее картины, они герои. Наша артиллерия показала себя с хорошей стороны. Но и мы – артиллеристы – попали на передовую. Были 7 дней – неделя очень жесткой ситуации. Но мы пережили, перетянули. Ребята даже танк своровали. Но когда тот танк на нас выезжал, думал: все закончилось. Я был на позиции, страшно, а ребята кричат, машут фонариками: «Мы свои!». Сейчас весело вспоминать. Тогда совсем не весело было.

«Ми воюємо не за якогось міфічного дядька, ми воюємо за Україну. І справжню незалежність починаємо розбудовувати», — Сергій Кузнєв.

Сергій КУЗНЄВ, ветеран АТО, головний спеціаліст Західного міжрегіонального сектору Держслужби ветеранів війни та учасників АТО

Но именно осмысление того, что они воюют не за какого-то дядю, а за свою семью, своих детей, за волонтеров, которые приносили, помогали, осмысление того, что именно за независимость. Мы сейчас делаем первые шаги. Не надо думать, что прошел Майдан, идет война, и раз – все стало хорошо. Пока мы сами это хорошо не сделаем – его не будет. У нас еще много впереди, много проблем еще будет. Нам нужно привыкать, что у нас власть — это люди, нанятые на работу, нам нужно приучать их понимать это. И тогда поймут все: страна – это не кучка власть имущих, страна – это мы.

«Хочеться зробити Україну сильною та такою, на яку рівнятиметься світ», — про побажання до Дня незалежності.

Сергій КУЗНЄВ, ветеран АТО, головний спеціаліст Західного міжрегіонального сектору Держслужби ветеранів війни та учасників АТО

Пожелать? Не боятся ошибаться, снова вставать, идти вперед. Я хочу пожелать этой стране, чтобы сделать так, чтобы Евросоюз говорил: мы хотим, чтобы Украина вступила, и они просили нас. Тогда в этой стране все будет хорошо.

Наталія Цодікова із родиною приїхала до Закарпаття у 2014-му. Зараз вона одна із найактивніших волонтерів області. Під час Революції гідності Наталія з чоловіком та сином були одними із тих, хто підтримував Майдан у Луганську. Зізнається: ходити із жовто-блакитним прапором було небезпечно. Та вони не боялися. З перших днів життя у нашій області – стали у ряди волонтерів Руху підтримки закарпатських військових. І якщо приїхали сюди втрьох, то наймолодша із родини Цодікових – Алевтина – уже ужгородка.

Наталія ЦОДІКОВА, волонтер Руху підтримки закарпатських військових

Різниця відчувалася, тому що там це все було небезпечно робити, це був певний ризик, ризик для здоров’я фізичного і психологічного. В Ужгороді в цьому плані простіше – люди відгукуються, ніхто тебе не б’є і не осуджує за українську мову, за український прапор, за те, що ти слухаєм гімн України. Нас тут зразу оточили дуже хороші і добрі люди, так сталося, що ми одразу і потрапили до волонтерської діяльності, ми починали з Галиною Ярцевою збирати продукти у Дасторі. Будь-яка акція, насправді, мене вражала. Що б ми не робили, чи то збирали продукти на початку, чи то щось продавали. Мене завжди вражало те, наскільки відгукуються люди. На скільки вони віддають краще, віддають будь-що, віддають останнє, своїм діляться. Весь перший рік я проплакала. Проплакала від того, які люди у нас є.

«Неймовірною ціною життів українських вояків ми виборюємо незалежність держави. Ми, волонтери, просто простягаємо руку допомоги. Небайдужим може стати кожен», — Наталія Цодікова.

Наталія ЦОДІКОВА, волонтер Руху підтримки закарпатських військових

Як показує час і життя, ми свою незалежність тільки вибудовуємо. Навіть сьогодні – неймовірною ціною, ціною життів наших найкращих чоловіків українських ми виборюємо собі незалежність. Можливість держави самостійно обирати собі шлях розвитку, право самостійно діяти. Незалежність держави для мене – в економічній міці, в високих соціальних стандартах, в високому культурному і освітньому розвитку, духовному розвитку. От для мене це незалежність.

«Бажаю, аби вільною стала Україна, країною від людей і для людей», — про побажання до Дня незалежності.

Наталія ЦОДІКОВА, волонтер Руху підтримки закарпатських військових

Я б хотіла бачити Україну, перш за все у мирі. Щоб не гинули наші хлопці, щоб не плакали матері, щоб наші діти отак усміхалися завжди. Я б хотіла бачити Україну з високорозвиненою економікою, щоб працював малий і середній бізнес. Хочу, щоб в Україні був доступ до якісної освіти і медицини. Взагалі мрію, щоб Україна стала країною для людей. Я бажаю, щоб вона така була.

Під час так званого «серпневого путчу» у 1991 році журналісти Осип Лобода з дружиною Світланою Бойко – були одними із тих ужгородських радійників, котрі таки виходили у прямі ефіри. Виходили, аби розповісти, що насправді відбувається в тодішньому ще СРСР. Попри постійне «лебедине озеро» та сухі новини зі столиць, Ужгород став чи не першим містом України, у якому рішенням позачергової сесії міської ради засудили діяльність путчистів та ГКЧП. Про це і говорили у прямому ефірі на закарпатському радіо «Ужгород-Контакт». Осип Степанович каже: сам день 24 серпня – проголошення акту незалежності пам’ятає, втім не так яскраво, як події 19-20 серпня.

Осип ЛОБОДА, журналіст

Ми так, значить, пишемо звернення про засудження державного перевороту, бо це він саме і був. Написати-написали, але як повідомити ужгородцям і закарпатцям. Газети-то не виходять. То ж, ми зібралися і вирішили – виходимо на радіо? У нас тоді було незалежне радіо «Ужгород-контакт», мовили на Ужгород, Ужгорський, Перечинський, Березнянський райони, до Мукачева дотягувала. Просто не вистачало потужності тодішнім радіоприймачам. Це я дзвонив до Юрія Ажнюка, до Юрія Самойленка і Юри Галамби. Приходити? Не боїтеся говорити? Приходимо. До речі, у книзі Ландовського «На зламі віків» я віддав усю розшифровку тодішньої програми. Там звучало про незалежність. Ми тоді не знали, що закінчивши ефір, нас би не зустріли на вході і не повезли в якийсь відділок. Слава богу, ніхто не перекрив тумблер, не виключив світло, нікого не арештовував. Вийшли, знаю, що нас тоді багато хто слухав.

«Коли бачиш прапор України і чуєш гімн на міжнародній арені, відчуваєш щем у серці. Хочу, аби ми стали не тільки географічною державою», — Осип Лобода про незалежність України.

Осип ЛОБОДА, журналіст

У 90-ті роки, коли вів передачі, я сказав наступне: «Не хочу, щоб Україна була географічним поняттям, хочу, щоб Україна була політичним поняттям». Це ж найбільша країна у Європі, більша від Франції, Іспанії, Німеччині. А коли ми будемо більші розумом, економікою, соціальними благами, от цього би хотілося. Що воно колись буде, то буде.

«Не Україні бажаю, а людям: думайте і любіть те місце, у якому живете і де ростуть Ваші діти», — про побажання до Дня незалежності.

Осип ЛОБОДА, журналіст

Мене десь прикро вражають ті, що говорять: «О, яка Україна, до чого довела». Та не Україна винувата, а ті хто нею керує. То я хочу побажати людям думати, коли ви будете вибирати, думайте головою, не купуйтеся на обіцянки і гречку. Починайте думати, аби ті діти бачили щасливе майбутнє. Рости, Україно, є ще куди рости.