Подробиці

Для цих мужніх чоловіків «честь» — не просто слово. Це відповідальність перед рідними, перед народом, перед Україною. На площі Народній в Ужгороді до Дня захисника України триває виставка військової техніки та спеціального спорядження, є експозиція зброї та амуніції. Тут є спецавтомобілі поліції, рятувальників, машини спецзв’язку, БТРи та авто прикордонників.

Олександр МАРИНА, старший офіцер відділу зв’язку Чопського прикордонного загону

Взагалі людям є багато чого розказати про армію, в тому числі про прикордонну службу. Із суспільством завжди повинен бути діалог, люди повинні знати армію, а армія повинна знати свій народ. І у цьому плані таке свято – такий формат заходу – є позитивом. Правильно зробили, що таке свято є.

На виставці можна не тільки оглянути зброю, а й потримати її у руках, приміряти спецодяг, посидіти за кермом поліцейської машини або у кабіні бронетранспортера. Найбільш зацікавлені та вдячні відвідувачі – діти.

Військовослужбовці згадують свій досвід перебування на Східних рубежах. І не втомлюються дякувати небайдужим людям, підтримка яких відчувалася далеко за межами рідного краю.

Михайло ЦИЦА, механік-водій БТРа Національної гвардії України

У мене особисто був випадок, коли волонтери привезли нам малюнки дітей, які нам дуже допомагали. Одного разу серед них я знайшов і малюнок сина свого, який на той момент вчився у дитячому садочку номер 7. Він намалював мені БТР, правда без башні, але я одразу впізнав його почерк. Цей малюнок був для мене талісманом, був зі мною весь час і зараз є зі мною.

Щодня військові охороняють цілісність нашої держави, передусім, для майбутнього країни. А свято захисників України наші вояки, перш за все, присвячують полеглим товаришам по зброї.

Альберт БРУГОШ, військовий 55-ої окремої артилерійської бригади ЗСУ

Це велике свято, але немає моїх друзів, котрі загинули. Це для них свято, а також для Небесної сотні, яка стояла за мир. Аби було більше воїнів, як ми, аби вояки старалися для України, щоб не боялися. Бо заради майбутнього нашої держави стоїмо. Якщо не ми, та хто? Нехай ідуть – найголовніше з Богом. Якщо хтось думає, що пануватиме на моїй землі, у моїй хаті, я цього не дозволю. Готовий брати зброю і далі іти, поки не виб’ємо цю всю погань їхню.

Військові несуть у серці пам’ять про полеглих та запевняють: відступати нема куди – треба іти до кінця, до встановлення миру в єдиній Україні.