Подробиці

Про підприємства і професії. Саме цій темі присвятила свою третю книгу з серії «Втрачений Ужгород» журналістка Тетяна Літераті.  Після оголошення виходу нових історичних розвідок ужгородці встали в чергу за книгою. І очікували на офіційну презентацію. За новітнім трендом 20-го року вона відбулася просто неба в дворику Ужгородського замку.

Художник Віктор Мигович онук ужгородського майстра лозоплетіння Василя Миговича. Саме йому та його цікавій та зовсім не міській професії Тетяна Літераті присвятила одну з оповідей в книзі.

Віктор МИГОВИЧ

онук Василя Миговича

Його роботу спутати неможливо було, він ніколи свої вироби не лакував, він лозу виварював, різав на половинку, тобто з цією технікою уже мало хто працює  на сьогоднішній час,  і я зберігаю пару його речей ще, ну один кошик сьогодні пішов для Тетяни Літераті і я дуже щасливий від цього, що отримав примірник цієї книги і що мої нащадки зможуть прочитати про своїх предків, ким вони були і щоб виріб мого діда знайшов місце у такої прекрасної журналістки, як Таня Літераті, це для мене особливе свято.

На презентацію нового видання Тетяна запросила рідних та близьких своїх героїв, які допомогли їй з архівними світлинами, з домашніми переказами, які поділились частиною приватної історії про своїх родичів.

Євдокія РОТ

невістка офіціанта Ладислава Рота

Лоці, Ладіслав каже, що я вчився спеціально на офіціанта,  деколи він більше заробляв, чим батько, но гроші приносив всі мамі, а там уже мами виділяла.

Що об’єднує усіх цих людей? Їх рідні свого часу просто працювали в Ужгороді, просто щодня робили свою роботу, так як і нині кожен з нас робить свою.

Тетяна ЛІТЕРАТІ

авторка серії книг «Втрачений Ужгород»

Це не просто якісь вигадані люди, це люди, які справді тут жили, які  тут працювали, які прославляли місто, які були дуже шановані, а тепер їхні імена не пам’ятають, хоча минуло не так багато років, тобто навіть ста років не минуло, 50, а відомі імена уже пішли в забуття. Це хороший таких приклад для нас усіх, що там десь ми ніхто не вічний і не можна думати, що про нас будуть пам’ятати віками, все забувається, тому ідея така, все таки треба відродити, щоб Ужгород був не втрачений, а відродити цю пам’ять про цих людей, про ці підприємства, про ці професії,  щоб люди про них знали більше.

Працюючи в архівах, шукаючи інформацію про рідних героїв книги, Таня навіть не уявляла, що багатьом родинам допоможе об»єднатися, знайти один одного, навіть познайомитись. І подарує не лише цим родинам цілісну історію про бабусю або дідуся фахівця своєї справи, але й кожному ужгородцю поверне частину втраченого та забутого періоду.