Подробиці

З картоплею, кашею, токаном. Начинка до вареників, смажена і просто ложкою з банки. Вівчар Василь Варга так смачно розповідає про бринзу, що слинки течуть. Понад 40 років  чоловік пасе отари на високогір’ях Карпат. Каже, іншого  життя не пам’ятає, та й не хотів би. За стільки років готування овечої бринзи навчився виготовляти найсмачнішу. Під час дегустації саме таку оцінку здобула бринза серед дев’яти інших зразків.

Василь ВАРГА

вівчар

«Рано доїме вівці, на обід і ввечері. І три рази в день робимо бриндзю. Почали робити бриндзю давно, бо колись молоко не брали, і аби вижити почали молоко у бриндзю переробляти.»

Оцінювали сири за такими критеріями: зовнішній вигляд, запах та смак. Справжня гуцульська бринза має бути сірувато-білого кольору, солена, розсипчаста, приємна за смаком і без гіркоти.

Тарас АНТОНЮК

експерт проекту з розвитку географічних зазначень

«Основні критерії, це не менше ніж 80 відсотків овечого молока, молоко має бути не пастеризоване, доїтись з овець, які випасаються на висоті понад 700 метрів, повністю ручна робота, використання дерев’яних інструментів, посуду. Традиційно полонинського способу ведення господарства.»

Овеча бринзя, «біле золото Карпат» — кулінарна візитівка Закарпаття. Виготовляють її в гірських районах, адже готують справжню бринзу тільки з молока овець, які пасуться на висоті не менше 700 метрів над рівнем моря.  Скуштувати саме таку  з’їхалися тисячі туристів зі всієї України.

туристка з Броварів

«Бриндзя дуже смачна. Спеціально для фестивалю приїхала, думаю це не востаннє»

туристка з Кривого Рогу

«Аякже, бриндзу скуштувала, тепер буду розповідати знайомим про ваше чудове свято»

туристка з Київщини

«Тут дуже весело, цікаво. В Києві такого не побачиш. Західна Україна то таки Україна, наша колоритна. Взагалі дуже все цікаво»

Окрім відзначення переможців та дегустації бринзи показали, як її готують. Спершу,  на полонині доять овець і там же ж роблять овечий сир. До молока додають кляг – сік зі шлунку молодого теляти, і чекають поки сир візьметься грудками.

«Потім додаємо клягу, з телячого шлунку, щоб ся їмило»

Мирослав ГРЕГОРЧАК

вівчар

«Потім береш, розбиваєш, щоб молоко було знову, потім руками збираєш, стискаєш, в марлю затискаєш і вішаєш, щоб стікало.»

Вівчарі кажуть, в день 200 овець дають близько 120 літрів молока. З нього виходить 30 кілограмів сиру. Пізніше овечий сир, або, як його називають місцеві «будз» — передають господарям овець. І ті, аби продовжити термін зберігання, солять сир. Спершу грудку подрібнюють, на кілограм продукту додають 30 грам солі добре перемішують, дають настоятися і викладають в спеціальну дерев’яну діжку — гелету. Сир приготовлений за такою технологією вже до кінця року має отримати географічне зазначення. Це своєрідний знак якості та колективне право власності на виготовлення цього продукту.

Ганна АНТОНЮК

національний експерт з географічних зазначень проекту ЄС в Україні

«Це для виробників, які знаходяться в Карпатському регіоні, випасають свої овець на висоті вище 700 метрів і дотримуються традиційної гуцульської технології. Це означає, що лише ці виробники отримують так зване колективне право інтелектуальної власності. На цей продукт. І інші, поза межами виробництва не мають права використовувати назву цього продукту чи виготовляти щось схоже.»

Всі необхідні процедурні нюанси мають владнати вже до листопада, і до кінця року бринза вже має отримати географічне зазначення.