Подробиці

Ще шестеро закарпатців отримали державні нагороди. Зокрема, Президент України своїм указом присвоїв почесні звання «Заслужений художник», «Заслужений артист» та «Заслужений журналіст України». Віра Баганич – визнана народом артистка, співачка, довгий час – солістка Закарпатського народного хору, до своїх 80 літ отримала довгоочікуване звання «заслуженої». Саме пані Віра віднайшла, перейняла у матері і зберегла для нащадків рідкісну баладу «Гей, пливе кача по Тисині». Нині композиція перетворилася на важливий символ українства і є своєрідним Народним Реквіємом. Саме закарпатська співачка є першою виконавицею проникливої прадавньої балади на професійній сцені.

 Віра ГАМАГА (БАГАНИЧ), співачка, Заслужена артистка України

Чула я її з Києва в основному. Але записана вона була у Москві, на радіо, у 1972 році, «Пливе кача по Тисині». Не знаю, як там путін би себе почував, при  тому, що знає, що це гімн Небесної сотні. Погано, що «Піккардійська терція» присвоїла собі цю пісню. При тому, вони просили у мене її, але я зазначила, щоб обов’язково вказували, що це пісня Закарпатського народного хору. Усі пісні мені передавали мама, бабця, тітка – всі мої родичі. Бувало таке, що мамка рано встає і каже: «Вірко, я ся здогадала ще єдну пісню».

 Почесне звання Народного художника отримав син одного із корифеїв закарпатської школи живопису Золтана Шолтеса, відомий крайовий художник Степан Шолтес. Для чоловіка нагорода – це, передусім, відповідальність, стимул працювати та віддати шану батькові. До слова, саме у Закарпатській області живе і трудиться найбільше Народних художників України.

 Степан ШОЛТЕС, Народний художник України

 По-перше, що звернули увагу. По-друге, що відчувають потребу у тому мистецтві, і я за це визнання дуже глибоко вдячний. Але це і велика відповідальність, зобов’язує ще більше працювати. У мистецтві нема межі. Пам’ятаю свого батька, коли на одному із днів народження (коли йому уже за 80 було), у нього запитали: «Золтан, кілько ви працювали?». А він відповідає «Та більше 70 років». А далі перепитують: «А які із них були найтяжчі, які найлегші?». Батько усміхнувся: «Тяжко було перші 75-ть». А коли запитали його, щоб він зробив, який зміг прожити життя ще раз, відповів: «Працював би ще більше». Він був дуже працьовитим. Я іду по його стопам, я його учень – і генетично, і у мистецтві. І десь його життєві постулати і мене ведуть по життю.

 Одна із наймолодших удостоєних звання «заслуженого» є журналістка Тетяна Літераті – автор відомого далеко за межами області і міста проекту «Втрачений Ужгород». Для Тетяни нагорода не була чимось очікуваним і журналістка переконана: працює не заради відзнак.

 Тетяна ЛІТЕРАТІ, Заслужений журналіст України

 Нагорода ця – не моя ідея. Знаю, що є такі, що просять, чекають багато років. Але я не амбітна людина і для мене абсолютно не має ніякого значення і ніяк на мені не позначиться. Нещодавно одна людина мені сказала: «О, ти стала заслуженим журналістом України. Це дуже допоможе тобі у житті». Я так здивувалася, бо чим це мені допоможе? Я не збираюся цим хизуватися. Морально воно, звичайно, приємно, але це, все таки, дрібниця, і взагалі не головне. І думаю, що воно якось вплине на мене чи якось мене змінить.  

 Вперше за історію закарпатець отримав звання «Заслужений природоохоронець», ним став Олександр Балега – заступник начальника Державної екологічної інспекції в області. Крім того, «Заслуженим художником» стала Мирослава Росул, яка займається прикладним мистецтвом. А відзнаку Президента «За гуманітарну участь в АТО» отримав Валерій Мурга.