Подробиці

Кількасот зіграних ролей на театральній сцені, кілька епізодів у вітчизняному кіно, репетиції, постановки, проби, афіші, а ще більше – роботи над собою. Провідний актор Закарпатського академічного облмуздрамтеатру імені братів Шерегіїв Олександр Мавріц про акторство не мріяв, професія сама знайшла його.

Олександр МАВРІЦ, актор Закарпатського академічного музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв

Я спочатку хотів стати музикантом. Мій рідний старший брат після повернення з армії, відвів мене у культосвітнє училище, яке сам закінчив. Він сам музикант і каже мені: «Ну, куди ти підеш?», не бачив якихось інших здібностей у мені. Будеш, каже, музикантом, я там щось бринькав на гітарі. Але виявилося, що факультети усі були зайняті, тож, я подався на режисерське.

Людиною, яка привила Олександру любов до сцени та театрального мистецтва був Всеволод Майданний. Після закінчення училища направлення отримав у Мукачівський театр  і Закарпатський обласний театр ляльок. 7 років життя чоловік віддав «Бавці», згодом – запрошення на епізодичні ролі до обласного драмтеатру. І з 1995 року і досі – в основному штаті театру.

Олександр МАВРІЦ, актор Закарпатського академічного музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв

На пропозицію Олександра Олександровича Саркісьянца. Він, до речі, багатьох акторів у цьому театрі зробив акторами. У тому числі і мене. Він розповідав мені кумедну історію. Після мого звільнення з лялькового театру, а на той час головним режисером був Волошин, зустрів Саркісьянц його у місті. І Волошин каже: «Ну що, якого актора я тобі віддав?». На що Олександр Олександрович з гумором відповів: «Це урода ти мені передав, актором я його зробив». Отака була характеристика мене.

Олександр Мавріц – актор різноплановий та різножанровий, втім найбільше до душі – драматичні ролі. А театр – це без перебільшення – любов та життя для чоловіка. У вирі репетицій та підготовок, проб та сценаріїв – відчуває себе по-справжньому щасливим. А театрові бажає розвитку та вдячних глядачів.

Олександр МАВРІЦ, актор Закарпатського академічного музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв

Я більше люблю драматичних авторів і драматичні ролі. Але вважаю, що театр має бути різножанровим, глядач має мати вибір. Як у кінотеатрі: ви можете піти на мультфільм чи на бойовик, чи на драму, чи на комедію. Так і в театрі, щоб глядач міг вибрати, чи іти йому на оперетту, чи на драму. На жаль, у театрі у нас цього бракує. Зараз Михайло Фіщенко – новий режисер – починає працювати, ставити, і я дуже радий цьому. Можливо, потрібно було б режисерів запрошувати ще, Саркісьянц, хотів би, щоб щось поставив.

Заради приголомшливої кар’єри у кіно, Олександр не готовий покинути театральні підмостки. Робота актора у театрі і кіно –  речі суміжні, але не однакові, — переконаний чоловік. У кіно ти існуєш у кадрі кілька хвилин, а вийти зі стану свого героя ще довго не можеш, а у театрі – це, передусім, зал, спілкування з людьми, щось гіперболізоване, гра розрахована для глядачів як у першому, так і в останньому ряду. Олександр Мавріц мав кілька епізодів у вітчизняному кіно, ще більше – проб на ролі. Втім, не склалося…

Олександр МАВРІЦ, актор Закарпатського академічного музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв

Я часто-густо не проходив на головні ролі. Режисери, чомусь, не бачать у мені позитивних персонажів. От так і нещодавно було: проходив проби на головну позитивну роль, але не підійшов. Зате запропонували зіграти кримінальний такий епізод. Були у мене пропозиції, наприклад, у «Поводирі», але не склалося. В якійсь мірі я шкодував, а подивившись фільм тепер і переконаний: добре, що тоді не склалося. Там герой відіграний супер, мені подобається цей фільм, цей образ і персонаж, якого зробив Стас Боклан. Це саме було і з «Межею». Словацька група, на чолі з Петером Бабьяком проїжджали Ужгород, Стас Боклан знову ж зіграв цю роль, і переконаний – прекрасно зіграв, з огляду на те, що він майстер просто. 

Справжньою подією в історії вітчизняного кіно, найочікуванішою стрічкою цього року стала гостросюжетна історична драма «Червоний». Дія розгортається у радянському концтаборі, до якого потрапляє український повстанець. Одна із головних ролей і дісталася нашому Олександру Мавріцу. Його герой — начальник концтабору майор Абрамов, проти якого в’язні підіймають повстання. Це одна із найскладніших ролей у фільмі, зйомки тривали три місяці, для чого у Кривому Розі навіть збудували сталінський концтабір.

Олександр МАВРІЦ, актор Закарпатського академічного музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв

Роль дуже складна, тому що персонаж був неоднозначний. Ця тема сталінських таборів – це розвінчування тих міфів, які нав’зяувалися нам протягом усього існування Радянського союзу. А потрапив до проекту я випадково. Мені зателефонувала кастинг-директор студії Алла Самойленко, на наступний день я уже був у Києві, на пробах. Прийшов продюсер, режисер. Спочатку режисер до мене придивлявся, потім сказав мені, що мій персонаж – психічно надломлений. Ми не хотіли робити його шаблонним, карикатурним НКВДистом ГУЛАГу. Вони ж усі люди. Всі народжуються людьми.

 

«Такий актор – мрія режисера. Вважаю, що це найкраще виконана роль у фільмі», – коментує режисер стрічки Заза Буадзе. Захоплювався роботою Олександра Мавріца і автор книги та сценарію Андрій Кокотюха. Дія заснована на реальних фактах. До психологічно складних сцен нашого актора готував саме режисер – відкритим спілкуванням на життєві теми, які внутрішньо налаштовували Олександра.

Олександр МАВРІЦ, актор Закарпатського академічного музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв

Кокотюха до нас на знімальний майданчик приїжджав, десь 5 разів. Кілька сцен були дописані для фільму. Він ночами у готелі їх дописував, є сцени, які є у фільмі, але яких нема у книзі. От, наприклад, епізод Пасхи. Це була ідея режисера Зази Буадзе. Я вважаю, що такі сторінки історії, забуті і незнані до сих пір, однозначно мають місце.  І не тільки у кіно, а й у культурі загалом. Бо ми усі маємо знати правду.

Олександр Мавріц – попри успіх стрічки та театральні здобутки – залишається простою та скромною людиною. Вважає себе не публічним, не любить впізнаваності і часто не задоволений власною грою. Один із кінооператорів навіть називав нашого Олександра «самоїдом». Чоловік більше за все любить свободу бути собою.

Олександр МАВРІЦ, актор Закарпатського академічного музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв

Я не критично, але і не позитивно ставлюся. Я не люблю цієї упізнаваності. Мені так комфорніше. Я можу бути різним у місті, і не хочу, аби потім говорили: «Он, глянь такий пішов!». А я різний! Це моя свобода, я люблю бути самим собою.

У Олександра Мавріца немає амбіцій щодо відзнак чи нагород, адже працює – перш за все для себе та глядачів. Зараз ставить собі завдання довести: може грати різні ролі, аби його не асоціювали тільки з негативними персонажами. Зіграти, нехай епізод, але який запам’ятається та буде чимось значимим. Є кілька проб та пропозицій у вітчизняному кіно, не полишає Олександр і театральне життя. І щодня приходить до обласного театру, де його чекають колеги, друзі та глядачі…