Подробиці

Люди-мотиватори. Вони як ніхто знають ціну перемогам та медалям. Закарпатські фехтувальники на візках та їх тренери повернулися із Чемпіонату України, який відбувся у Конча-Заспі. Результати перевершили усі сподівання: троє спортсменів здобули 7 нагород!

Емілія МАДЯР-ФАЗЕКАШ, тренер «Інваспорту»

Максим Магула, Надія Дьолог і Тимур Попадич. Загалом 7 медалей привезли, дві з них у командних змаганнях, 5 – в особистих. Наші спортсмени виступають у двох видах зброї: хлопці фехтують на шпазі і рапірі, а Надя – на рапірі і шаблі. Чемпіонат України – відбірковий для Збірної, для виїздів на міжнародні змагання, для навчально-тренувальних зборів. Кубок України – це більше для спарингу, щоб на офіційному Всеукраїнському рівні могли пофехтувати між собою.

Максим Магула виборов нагороди ЧУ у двох видах зброї: друге на рапірі, третє на шпазі. Разом із Тимуром Попадичем здобули ще дві командні бронзи.  Хлопець є членом збірної України. Постійно бере участь у міжнародних змаганнях та мріє прославляти нашу державу на світовій арені.

Максим МАГУЛА, фехтувальник

Я займають 5 років, у збірній України півтора року. Я б сказав, що проблем як таких нема. Все залежить особисто від спортсмена, він потрібен сам усього добиватися, іти до цілі. На паралімпіаді виграти, у збірній постійно бути, їздити на змагання, здобувати медалі для своєї країни, щоб піднімався наш  український прапор.

Надія Дьолог фехтує всього два роки і це золото Чемпіонату України – перше у кар’єрі фехтувальниці. Чемпіонкою Надія стала на шаблі, у змаганні рапіристок отримала срібло. До цього дівчина показувала непогані результати у пауерліфтингу. Наполеглива Надія упевнено іде до поставленої мети – участі у Паралімпіаді 2020 року у Токіо.

Надія ДЬОЛОГ, фехтувальниця

Я думаю, що доб’юсь цього. Це спосіб мого життя, дуже люблю спорт, активне життя. І я живу цим. Фехтування – це такий вид спорту, у якому потрібен час, аби досягнути результату. Аби добитися чогось, потрібно щодня виконувати одну і ту саму дію, потрібно прокинутися зранку, піти на тренування, на тренуванні відпрацювати. І бути задоволеною собою, бути впевненою в тому, що ти це робиш недарма, а матимеш від цього результат.

Індивідуальне срібло у шпазі для Тимура Попадича – теж перша медаль у кар’єрі фехтувальника. Каже: це непростий спорт, але він допомагає в адаптації до соціуму. Понад усе хлопець мріє не тільки про особисті медалі Паралімпійських ігор, а й про побудову сучасної комплексної бази для усіх спортсменів. Без виключення.

Тимур ПОПАДИЧ, фехтувальник

Треба було дуже багато працювати, аби добре почувати себе у соціумі. Аби люди не ходили і не тицяли у тебе пальцем. Зараз у нас уже рідше таке трапляється, але ще трапляється. Перш за все мрію про незалежну Україну. Нам треба ще построїти зал, крутий великий зал із усіма доступностями, з пандусами, щоб було тепло у першу чергу, щоб були душові, умови. Бо без умов важко чогось добитися. Хочу побудувати національний комплекс, щоб можна було проводити світового рівня змагання. Зал на 4 види спорту: греко-римську боротьбу, гімнастику, фехтування на візках і бокс.

У гості до закарпатських фехтувальників приїхав шпажист – бронзовий призер Паралімпіади у Ріо-2016 Олег Науменко. Хлопець ділиться досвідом та водночас надихається на подальші досягнення. Впевнений у майбутніх успіхах наших спортсменів та мріє у Токіо-2020 поїхати у компанії саме закарпатських друзів по зброї.

Олег НАУМЕНКО, бронзовий призер Паралімпіади у Ріо-2016

 На Олимпиаду я попал первый раз. Со мной хорошо поработали тренера и спортсмены. Будем работать, надеюсь, что мои ужгородские друзья тоже выступили там, чтоб после нас еще приходили люди, молодые спортсмены и мы воспитывали поколение настоящих патриотов. Видно с каждым годом, что они прибавляют. Это результат большой работы, видно, что они хотят. Нужен большой труд, мало любить – нужно работать очень сильно каждый день.  

Наші фехтувальники на візках не жаліються на умови, не нарікають на життя, кажуть – готуватимуться до стартів попри усе. Тренуються у третьому залі «Юності», майданчик доводиться ділити ще і з кількома видами спорту. Станок для фехтування на візках на Закарпатті допоміг купити паралімпійський чемпіон Антон Дацко.

Емілія МАДЯР-ФАЗЕКАШ, тренер «Інваспорту»

У нас є ціль, є бажання і ми будемо займатися у будь-яких умовах. Зал теж не так легко знайти – він має бути пристосований, доступний для візочників. Трошки є дискомфорт, в тому числі температурний режим. Наприклад, ми тут не можемо залишати  у шафі для речей наш інвентар. Тому що через підвищену вологість клинки і маски ржавіють. А інвентар у фехтувальників дороговартісний. 4 роки тому, коли Антон Дацко зайняв 2 місце на паралімпіаді у Лондоні, з його допомогою з’явився у нас станок. З візками інша у нас ситуація.  Тільки за сприяння нашого начальника «Інваспорту» Андрія Чегіля нам придбали два сучасних фехтувальних візка, які відповідають стандартам міжнародним. І, звичайно, спонсорська допомога теж. Наприклад, Надія переробила під фехтувальний звичайний візок.

Попереду у закарпатців – міжнародні змагання, а саме етап Кубка світу в угорському місті Егер. Задля закордонного виїзду закликають спонсорів звернути увагу на талановитих спортсменів і допомогти взяти участь. Ці люди переконані – ні в якому разі не потрібно себе жаліти. Такого ж ставлення очікують і від інших. Інваспортсменів не варто шкодувати – їх потрібно підтримувати.